Кирило Криволап, директор Центру економічного відновлення

Прогресивний світ вибрав шлях економічного стимулювання найперспективніших галузей досить давно.

У багатьох країнах існують та успішно працюють індустріальні парки, вільні економічні зони та спеціальні податкові режими. Україна неодноразово намагалася запровадити економічні стимули для окремих секторів. Але щоразу “щось йшло не так”, через це в суспільстві сформувався скепсис щодо цих економічних інструментів. У результаті Україна зараз відстає від усього світу. Країна є однією із найбідніших у Європі, зокрема через те, що не використовує ефективні економічні інструменти.

В Україні питання створення спеціальних умов для певних галузей останнім часом знову набуло актуальності. Водночас, воно дещо схоже на дискусію на кшталт: вакцинуватися чи ні, чи можна переходити на червоне світло, чи варто пристібатися у авто. Відповідь у цій суперечці очевидна. Україні важливо відійти від економічної “зрівнялівки” та повернутися до використання економічних стимулів, особливо в перспективних галузях, які можуть і повинні активно розвиватися. Чому? Поясню детальніше на прикладі ІТ-сектору.

Навіщо ІТ-галузі стимули

Насамперед хочу зазначити, що за останні півроку у напрямку створення економічних стимулів в Україні відбулося відчутне зрушення. Прийнято закон про “інвестиційних нянь”, законодавство щодо індустріальних парків, рамковий закон про спеціальний правовий режим Дія City. Той факт, що робота зі створення економічних стимулів почалася, не може не радувати. Це особливо важливо для тих галузей, які є економічними драйверами та можуть дати істотний поштовх для національної економіки загалом. Одна з них – ІТ.

Віддача від державних інтервенцій у галузь може бути дуже високою. В Україні давно надходження від експорту ІТ-послуг випередили багато традиційних галузей економіки, Індустрія займає 3% ВВП і заробляє понад 6,5 млрд доларів на рік. І це навіть не враховуючи вплив на суміжні сфери.

До того ж ІТ – це галузь, у якій для організації нового виробництва, зазвичай, не треба будувати виробничі потужності, отримувати землевідведення та проходити екологічну оцінку. Чому ІТ-парки, наприклад, виникли у Білорусі, Грузії та Молдові? Тому що уряди цих держав зрозуміли, що розвиток ІТ-сфери є чи не єдиною можливістю утримати в країні молодь, збільшити кількість робочих місць, залучити інвестиції.

Україна неймовірно багата талантами. У світі відомі до десятка ІТ компаній із українським походженням, капіталізація яких обчислюється сотнями мільйонів та навіть десятками мільярдів доларів. Наприклад, GitLab – 13 млрд доларів. Для порівняння, новий нафтопереробний завод розміром з Одеський НПЗ коштуватиме близько 500 млн. доларів. Але, на жаль, такі компаніі інкорпоруються не в Україні.

Зараз ринок капіталу має можливість вільно вибирати, в яку країну інвестувати, де розвиватися, віддаючи перевагу найбільш привабливим умовам. Щоб не “залишитися за бортом”, Україна має включитися у боротьбу за світові фінанси. А з поточними умовами функціонування ІТ-сектора – це зробити досить складно, я навіть сказав би неможливо.

Що не так із українським ІТ?

Для того, щоб інвестиції заходили в країну, потрібні не тільки стимули, а й зрозуміле правове поле. Багато хто скаже, що українські ІТ-компанії, працюючи через ФОП, успішно розвиваються і без участі держави. Але якщо придивитися, то що ми бачимо? Розвивається переважно “дике поле” аутсорсу. Україна – це пул талантів для всього світу; країна, де можна купити висококласного фахівця за відносно невеликі гроші. Водночас, обороти компаній, податки залишаються за кордоном – десь у Делавері, Естонії, Кіпрі чи інших більш комфортних для бізнесу країнах.

Дуже довгий час українська ІТ-галузь живе у “сірому” правовому полі. Воно начебто функціонує, але для інвестора, який дивиться на всю цю конструкцію збоку, вона здається дуже нестійкою і незрозумілою. Якщо інвестору щось не зрозуміло, він не вкладатиме кошти.

В Україні також добре відомі прецеденти податкових обшуків, вилучення серверів, коли “сіре поле” виходило компаніям “боком”. Крім того, існує певна нерівність у цьому питанні: чому якусь пекарню, яка працює з ФОПами, карають через фіктивне підприємництво, а гігантські ІТ-компанії – ні?

З погляду держави логічно було б створити впорядковане правове поле. Співробітники ІТ-сфери не повинні боятися податкових перевірок чи лобіювати новий закон “маски-шоу-стоп”. Простіше впорядкувати правила гри, щоб ці маски-шоу не виникали в принципі.

Фіктивне підприємництво, звісно, виникло не від хорошого життя, а через високе навантаження на фонд оплати праці. В Україні, на жаль, збільшується кількість пенсіонерів і зменшується число працюючих, а Пенсійний фонд треба наповнювати. Тому податки на працю у нас високі. Однак нам зараз важливо показати, що зниження оподаткування фонду оплати праці не означає зменшення надходжень до бюджету, а, навпаки, веде до поступового збільшення робочих місць, надходження інвестицій тощо. З цим цілком може впоратися Дія City – спеціальний правовий режим для ІТ із великим набором економічних інструментів. Серед них: зниження податкового навантаження, захист прав інвесторів, зокрема на інтелектуальну власність, а також імплементація елементів англійського права.

Залучення інвесторів, створення робочих місць, збільшення частки локального виробництва – це те, чого Україна має прагнути. Дія City – це проривний, дуже перспективний елемент цього процесу.

Дія City як ключовий драйвер розвитку української економіки

Податки, людський ресурс та англійське право у ІТ. Що потрібно індустрії. Існує безліч розрахунків, які доводять ефективність певних пропорцій державної участі в економіці, за умови дотримання яких спостерігається як зростання економіки, так і надходжень до бюджету. Україна має високу частку перерозподілу ВВП через державний сектор (понад 40%). Здоровим показником для країн з нашою структурою економіки вважається показник у 35-37%. Нашим стратегічним напрямом має стати зменшення частки держави в економіці, послідовне зниження податків, залучення інвестицій. Дія Сity – якраз про все це.

Впровадження у межах спецрежиму податку на виведений капітал – це важливий стимул, як і зниження навантаження на фонд заробітної плати. Подібні пілоти як Дія Сity можуть показати, що зменшення податків призводить за великим рахунком до збільшення продуктивності праці, до появи нових робочих місць, залученню інвесторів, розвитку інноваційних напрямів тощо. Подібна практика стимулювання має бути поширена на всю країну.

Для української промисловості чи не єдиний вихід – розвивати все, що пов'язане із високошвидкісним інтернетом. Ми – країна з величезним ресурсом висококласних фахівців, можемо успішно розвивати медтех, військові технології та багато іншого, що дає додану вартість. Наявність в Україні 400, 500, 700 тисяч айтішників – інженерів нового століття – дозволить активно розвиватися іншим галузям економіки.

Однак зараз наш пул талантів переважно використовується для аутсорсу. Якщо ми зможемо хоча б частину цих фахівців перевести до продуктових компаній, віддача від ІТ-сектору значно збільшиться. Відсутність в Україні стимулів для розвитку продуктових компаній є ще однією причиною, чому сюди не інвестують. Це можна і потрібно змінювати, а Дія City цілком може впоратися із цим завданням.

Є ще один важливий елемент Дія City – це імплементація деяких норм англійського права. У масштабах усієї країни мало хто наважується на такий експеримент. Вважається, що треба довести до ладу свою судову систему. З іншого боку, це може тривати роками. І деякі країни, які в цьому процесі, умовно кажучи, зневірилися, створили у себе міжнародні фінансові центри: зокрема ОАЕ, Казахстан. Вони зрозуміли, що міжнародні інвестори не будуть розбиратися в їхньому законодавстві, не навчатимуться працювати з місцевими судами. Тому для залучення інвестицій були створені міжнародні фінансові центри, які працюють за зрозумілими для всього фінансового світу правилами.

В Україні, де процес перезавантаження усієї судової системи тільки розпочався, прецедент з Дія City, з імплементацією в його рамках елементів англійського права, – вкрай цікавий. Думаю, цей інструмент стимулюватиме інвесторів зайти в Україну.

Про неекономічні стимули для розвитку ІТ

Економічні стимули – не єдиний інструмент, який потрібно застосовувати для стимулювання розвитку ІТ. Наразі Мінцифри та МОН працюють над реформою ІТ-освіти. Ми потенційно можемо отримати за 10 років в Україні не 200 тисяч айтішників, як зараз, а 700 тисяч. Нам для цього необхідно наростити продуктивність системи, яка постачає у галузь фахівців та збільшити щорічний їх випуск із 20 тисяч до принаймні 40 тисяч.

Дія City – спеціальний правовий та податковий режим, який пропонує цілий комплекс інструментів. Водночас, також важливою складовою у цьому напрямі є освіта. Спецрежим у поєднанні з реформою ІТ-освіти може дати той ефект, на який ми розраховуємо. Це може довгостроково призвести до того, що західні компанії не лише розміщуватимуть тут виробничі ресурси, а й реєструватимуться в Україні.

У країні також необхідно розвивати систему інновацій, яка торкнеться і реформ у науці, і в регулюванні, і в екосистемі підтримки (ми говоримо про інкубатори та акселератори). На кожному з етапів повинні бути задіяні державні інтервенції, які підвищуватимуть інноваційність та підприємницький характер кожного з цих ланцюжків. Умовно кажучи, кожен школяр та студент повинен хотіти бути стартапером. Це має бути престижно, цікаво та доступно. При кожному місті мають діяти інноваційні парки та інкубаційні простори, де створюватимуться команди з найперспективніших тем: штучного інтелекту, робототехніки, медтеху та ін.

Весь цей комплекс заходів (впровадження Дія City, реформування ІТ-освіти, створення системи інновацій) дасть небувалий результат для всієї країни. Ми отримаємо зовсім іншу структуру економіки і, як результат, помітне її зростання.

Джерело: https://blogs.korrespondent.net/blog/business/4420610/
_________________________