Нескінченні ряди солдатиків сховають за собою стіни центру. Бетонний простір перетвориться на полишений іграшковий майданчик — портал у дитячі шкільні роки митця.

Іграшка — не те, чим здається. Вона наділяє свого володаря силою, подібної до якої світ не знає. І хоча з часом цей артефакт дитинства зникає під завалами «дорослих речей», насправді він ніколи не втрачає своєї сили. У різних подобах він проявляє себе, то ностальгічною згадкою, то несвідомим відтворенням досвіду. «Гра ніколи не закінчується, тому що протягом життя ти повертаєшся до пережитого у дитинстві. Відбуваються події, які відносять тебе до спогадів тих часів», каже директорка «ЄрміловЦентру» Наталія Іванова про концепцію виставки.

Олег Калашнік звертається до знакової іграшки свого дитинства — солдатика. Він — митець, чия творчість живиться силою ранніх та юнацьких спогадів. Свою художню увагу він фокусує на індивідуальному дитячому міфі.

«Коли я був малим, сусід навпроти будував дім. Я брав в нього биту цеглу і виточував з неї мініатюрні цеглинки — хотів звести маленький будиночок для солдатиків. Уявляєш? Побита цегла, у якої ти обтесуєш грані, і робиш ще меншу цеглу…».

Солдатик Олега Калашніка перетворюється на колись заховану дитячу скриньку, де крізь часи збереглися дивні «скарби». Він як цегла, з якої хлопчик зводить світ фантазії, а дорослий будує міф власного дитинства і шукає сенси своєї гри.

Текст: Марія Варлигіна.
Виставка за участі Геогрія Печерського та Михайла Кашкарова.
Менеджерки проєкту: Лілія Палочкіна, Маргарита Рубаненко.

Виставка триватиме до 20 березня за графіком: Вт - Нд 12:00 - 20:00.
Вхід вільний з дотриманням карантинних норм.
___________________________