«Зараз я сиджу на балконі, обернений обличчям до шафи. Довжина цього балкона 11 метрів, а ширина 1,1 метра. Тут стоять книжні шафи, кілька велосипедів, гантелі, санки, дитячі коляски, лижі, сноуборд, матрац, фарба, шматки фанери й пластмаси, які залишилися після ремонту. Крім них, є ще дзеркало і кілька предметів категорії L та XXL.

У 2000 році цей балкон на замовлення мого батька побудувала спеціальна компанія. Квартира, в якій я виріс, розташована в шістнадцятиповерховому будинку 75-го року, у ній вже був, та й досі є, вбудований закритий балкон.

Планова економіка СРСР не передбачала жодних приватних компаній, а проекти архітекторів не були націлені на покриття та засклення балконів. Без будь-якої архітектурної чи будівельної освіти мої рідні самотужки вставили вікна та зробили покриття балкона наприкінці 70-их. Матеріали для цього будівництва були отримані неофіційно. Це було звичайною практикою для тих часів».

Це фрагмент з передмови Олександра Бурлаки до книжки “Balcony Chic”. Читайте більше про культуру балконів в Україні у нашому блозі.
________________________________________